Роботи переможців 2011
І місце:

Наша школьная семья «Мы нужны!»
Терещенко Світлана Віталіївна
НВК "Школа-ліцей" №2 м. Бєлогорськ, АР Крим

Как-то так  случилось, получилось, что ребята, обучаясь по программе «Intel. Путь к успеху» не хотят после занятий расставаться, останавливаться на реализации и защите своих проектов,  видя свои первые успехи, они хотят показать себя ещё раз, привлечь других ребят, помочь им тоже чего-то достичь. Дети в группах по «Сообществу» и «Профессии» разных национальностей и из разных классов, разных возрастов, разного социального уровня и уровня знаний хотят видеть результативность своих идей и начинаний. В сентябре 2010 года дети решили создать волонтерскую организацию и назвали её «Мы нужны!», сначала это было всего лишь 15 человек, но с каждым новым проектом нас становится все больше и больше. Очень многие ребята сначала приходят на защиту посмотреть, поучаствовать в акции, а потом просят их записать в группу на следующий год, как правило, это дети, которые не поняты одноклассниками и учителями, часто это изгои (ими могут быть даже отличники), нарушители дисциплины, а у нас они быстро находят единомышленников, друзей. Вместе работая, они не только учатся компьютерным технологиям, а учатся работать в команде, договариваться и дружить. Свои знания ребята применяют теперь практически все время: создают объявления и расклеивают по городу, пишут статьи в местную газету, проводят опросы, выпускают свою газету «Лицеист» и продают, создают открытки и буклеты для акций.

За этот короткий промежуток времени наши «беспокойные дети» выдумали разнообразные проекты, акции, нашли единомышленников не только в родной школе, а уже и в городе, районе, республике, в разных организациях. Их инициативы получили большое одобрение у городских властей, и мне очень приятно осознавать, что власти стали очень внимательно прислушиваться к начинаниям наших детей и помогают очень многое  реализовать («Мы против торговли людьми», «Диалог поколений» – собираем материал для книги о людях переживших Голодомор и побывавших в департации и концлагерях, «Климатическое движение 350», «Час Земли» с файер-шоу, Экологический фестиваль «Планета людей», «Сделаем Украину чистой», «Эко-Арт» на сумках и т.д.). Все эти проекты и акции ребята разрабатывали сами и им очень помогали знания, полученные в процессе обучения по программе «Intel. Путь к успеху». Наш Костя Табаков очень стеснялся выступать на защите, а теперь дает интервью местной газете и выступает в КВН, Маша Човган – боялась планирования и распределения обязанностей, а теперь планирует большие акции (проект экологического фестиваля «Планета людей»), Никита Бутюгин – трудный подросток, нарушитель спокойствия на уроках, а у нас он раскрылся как замечательный и добрый человек, готовый в любую минуту придти на помощь, Леша из 6-У – заядлый прогульщик, а стал ходить в школу чтоб не пропустить наши занятия. Каждый ребенок в нашей «семье» находит свое место и понимание.
С каждым днем растет наша школьная семья «Мы нужны!» и нас уже – 40 волонтеров учащихся, учителей, родителей, городской голова и некоторые чиновники!




ІІ місце:

Поступальними кроками по сходинках до успіху
Качор Любов Омелянівна
Львівська ЗОШ №5 І-ІІІ ст. ім. Іванни та Іллі Кокородзів м. Львів

Вересень 2010 року. Перший крок зробила я, вчитель хімії, Качор Любов Омелянівна, коли записалась на тренінг програми  Intel «Шлях до успіху», де більшість учасників була  молодь і за фахом – вчителі інформатики. Чи треба було це мені?! Мабуть так, бо без спроб і успіху не буде.
Далі був набір учнів 8-го класу ( де я не є класним керівником, а лише вчитель «непрестижного» предмету) на курс «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти». Бажаючих, як завжди, було багато, але стійких залишилось лише вісім - щасливе число. Це також був наступний крок до успіху.
І ось проходять наші заняття, на яких я все більше дізнаюсь про учасників, спостерігаю за ними, за їх поведінкою, діями, вчинками, роботою. Помічаю, що якось зневажливо та дивно учні ставляться до Софійки, однієї із однокласниць, що має дійсно нестримний характер, оскільки будучи навіть неправою, вона з викликом наполягає на будь-якій із свої забаганок.
Одного заняття стався випадок, пов'язаний із цією дівчинкою Заняття вже завершилось. Хлопці повиключали комп’ютери, і тут Софійка згадує, що вона не зберегла свою роботу. Хлопці починають сміятись, говорячи, що все є збережено у її папці. І коли для підтвердження свої слів вони відкривають її роботи – всі із жахом спостерігають за німим виглядом Софійки, в якої дар мови пропав і вона на місці заклякла, бо дійсно, роботи немає. Яке ж було її здивуванням, коли хлопці по її плануванню мовчки самі відтворили роботу. І додому ніхто не пішов, допоки не відновилось втрачене. А Софія промовила: « Я ніколи б не подумала, що мені хтось може допомогти». Ось це і є успіх, досягнутий у спільноті, де має панувати взаємопідтримка та взаємодопомога. Після цього випадку «холодок» у відносинах із дівчинкою помітно зник. Ми знову піднялись на сходинку ближче до успіху.
Підтримку учасників курсу, як фасилітатор, я відчула у той день, коли на наше заняття мала приїхати спеціаліст з моніторингу у Львівській області  Віра Дмитренко. Хочу сказати, що був повний екстрім, причім у всьому!  Останньою краплею було сповіщення мене о 13.30 класним керівником учнів, що займаються на "Комп'ютерних технологіях..." про обов'язковий похід в цирк. І про перенесення візиту п. Віру не попросиш, бо вона уже в дорозі. Ось тут таки проявилась наша спільнота - учні прийшли на заняття!!! Діти не кремпувалися, безпосередньо поводилися і спілкувалися із п. Вірою. Учні працювали так, як на попередніх заняттях. Я була пройнята гордістю за те, що мої діти мене не підвели, що вони мене підтримали. Це дійсно був Успіх, саме той успіх, якого очікує будь-який фасилітатор.
Завдяки програмі я мала можливість дистанційно опанувати курс Веб 2.0, що спонукало створити статтю у Вікіпедії «Парк замків та оборонних споруд давньої України». Я вважаю, що це ще один мій крок по сходинках до успіху. Адже, успіх – це коли ти робиш те, що тобі подобається і від того ще отримуєш задоволення. Саме програма Intel«Шлях до успіху» дає можливість дістатись по сходинках до успіху, долаючи спільно усі негаразди та добитись перемог. І я а ні трішки не сумніваюсь і не шкодую у правильності проходження вересневого тренінгу у Львові.




ІІІ місце:

У кожного своя історія
Дмитренко Віра Ярославівна
Стрийська ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 м. Стрий, Львівська обл.

Настав день, коли мені стало не цікаво керувати школою. Я написала заяву про перевід на посаду вчителя своєї ж школи. Мене не просили залишитися. Свої рішення я приймаю виважено. За школу я не хвилювалася. За рейтингом методичної роботи ми були першими в місті.
         Так в моєму житті з’явилася робота в «АЙОРН», в програмах Інтел «Навчання для майбутнього» та «Шлях до успіху». Я хотіла нового і мене не лякало, що треба вивчити комп’ютер. Я знала, що вся робота починається з віконечка «пуск». Мені було важко. Ще важче стало, коли почала працювати з дітьми. Треба було стати фасилітатором і доброзичливим критиком. Здавалося – це не для мене! Найскладніше було – мовчати і тримати себе в рамках дозволених десяти відсотків для говоріння. Думала – не витримаю. Діти склали правила і порушували їх. Ненавиділи партнерів, не розуміли, що таке спільнота. Не вміли планувати і працювати з підручником. Я боялася комп’ютера, а їх цікавила лише робота на ньому. Повна несумісність інтересів. Шкільна техніка постійно підводила. Партнерка штовхнула партнера – два зламані ребра. Назрівав «провал впровадження». Інфаркту не сталося. І «провалу» також. Учень настільки був захоплений програмою, що з перев’язаними ребрами прийшов на заняття. Мене здивували і батьки, які не мали претензій …
          Партнери знову сиділи разом і навіть обрали спільну тему для проекту. Успіх? Так!
Якби я кинула працювати тоді…не було б трьох груп, з якими я працюю зараз. Знову важко! А ніхто і не казав, що буде легко. Зате я працюю з дітьми, а не ремонтую школу.